ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДТРИМКИ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІВ УЧНІВ

 

Туров М.П.,

Інститут обдарованої дитини

НАПН України, м. Київ

 

У сучасних умовах реформування освітньої парадигми позашкільна освіта в Україні переживає важливий етап переходу до нового якісного стану. Соціальні, економічні реформи, ринкові відносини підвищили попит дітей та  їхніх батьків на додаткові освітні послуги, які задовольняються соціально педагогічними можливостями позашкільної освіти. Сьогодні це гнучка незаформалізована підструктура освіти України, яка здатна оперативно  

реагувати на суспільні зміни і запити соціокультурних потреб дітей та учнівської молоді.

Прийняття Законів України "Про освіту", "Про загальну середню  освіту", "Про позашкільну освіту", Концепції позашкільної освіти й виховання та Положення про позашкільний навчальний заклад сприяють більш інтенсивному процесу змін у системі позашкільної освіти.

В умовах варіативності освітніх систем позашкільна освіта виконує важливе державне завдання, спрямоване на індивідуалізацію освітнього маршруту вихованців та учнів у позаурочний та позанавчальний час і сприяє досягненню ними високого рівня освіченості, соціальної активності, національної  самосвідомості та гідності, суспільної і громадянської культури, здатності до самопізнання та саморозвитку. Стратегічні завдання та напрями реформування позашкільної освіти, удосконалення діяльності позашкільних навчальних закладів, в свою чергу вимагають відпрацювання нових підходів до підвищення кваліфікації педагогів, які працюють з різними віковими групами у позашкільних навчальних закладах. Цього вимагає актуалізація питання щодо визначення змісту та структури навчально - виховного процесу в позашкільному навчальному закладі відповідно до сучасних політичних, економічних та інших умов розвитку освіти України. Саме тому психолого-педагогічна наука та новаторські педагогічні колективи позашкільних навчальних закладів знаходяться у постійному пошуку перспективних технологій у всіх сферах діяльності: навчально-виховній, методичній, просвітницькій, організаційно-масовій. Головна увага вчених і практиків спрямована на переосмислення змісту педагогічного процесу у позашкільному закладі як соціально-виховного феномену всебічного розвитку творчої особистості.

Теоретичний аспектнавчального процесу передбачає формування у педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів цілісної системи уявлень про сучасну структуру позашкільної освіти, її мету, завдання, головні напрями, пріоритетні ідеї та стратегію розвитку, державну політику щодо соціально-педагогічної значущості позашкільної освіти у самовизначенні, самореалізації та саморозвитку творчої особистості.

Методичний аспектрозкриває специфіку організації навчального процесу у позашкільних навчальних закладах і характеризується знаннями теорії позашкільної освіти, знаннями методів, засобів та прийомів її здійснення, володінням методикою та інноваційними технологіями організації різних видів діяльності учнів, у тому числі й інтерактивних форм взаємодії.

Практичний аспектмає на меті формувати організаційно-аналітичні вміння та навички здійснення виховного впливу на особистість, в основі якого  - принцип діалогічного спілкування ("суб'єкт-суб’єктних стосунків") та особистісно зорієнтованого підходу у вихованні. Особлива увага відводиться оволодінню методикою організації навчально - виховного процесу у позашкільних навчальних закладах, а також практичним заняттям і тренінгам.

Також у сучасній науково-педагогічній літературі велика увага приділяється ролі контролю й стимулювання навчальної діяльності учнів у школі, зокрема існує зацікавленість у підвищенні якості знань учнів і в розвитку їхньої творчої активності. Досить активно дослідженням цього напрямку займалися В. Шульц, А.І. Савенков, А.В. Леонтович, І.Д. Чечель та ін. Проблема формування й розвитку інтересу учнів до навчання вивчена досить добре. Цій проблемі присвячені роботи психологів, педагогів і методистів. До їхнього числа можна віднести роботи А. Алексюка, А. Бугайова, С. Гончаренка, Л. Гордона, В. Крутецкого, Н. Морозової, В. Оніщука, С. Рубинштейна, Н. Савченко, В. Сухомлинського, Г. Щукиної, Д. Ельконіна й ін. Проблема підвищення якості  знань учнів розкривається в роботах таких учених, як В. Краєвский, М. Скаткин, Н. Мойсеюк, Ю. Бабанскьий, В. Оніщук та ін. Вивченню питань організації науково-дослідної роботи учнів, формування науково-дослідних умінь в учнів у своїх  дослідженнях приділяли увагу Р. Вернидуб, Ю. Завалевский, В. Мачуський, Ж. Петрова.

Науково-дослідна діяльність у МАН виступає головною основою виховання майбутнього вченого. У цьому зв'язку вдосконаленням виховної роботи й розробкою виховних технологій стимулювання науково-дослідної діяльності учнів в умовах Малої академії наук займаються В. Вербицкий, Л. Ковбасенко, Р. Науменко, Г. Пустовіт, О. Тихопий, Н. Поліхун, А. Сологуб, В.  Камишин, О. Буров, Л. Буркова та ін. Проблема інтересу в педагогіці в наш час є актуальною, адже саме інтерес спонукує учня до навчання, активній пізнавальній діяльності, самостійній роботі, пошуку, нарешті, дослідженню. Кожній дитині з народження властиві природний інтерес, спрага до пізнання повинні підтримуватися й розвиватися. Дитина, постійно пізнаючи навколишній його речовинний і предметний світ, досліджує його, вступає у взаємозв'язок, вивчає, навчається, розвивається, тим самим перетворюється й удосконалюється як особистість. Цим процесом необхідно керувати, причому педагогічно грамотно, з огляду при цьому на вікові й інтелектуальні особливості розвитку кожного учня, опиратися на досягнутий рівень засвоєння програмного матеріалу навчальних предметів. Отже, формування й розвиток пізнавального інтересу до навчання жадає від учителя не тільки наявності освіти, але й компетентності в вирішенні комплексу психолого-педагогічних і інших проблем, педагогічного такту й етики, професіоналізму й високого рівня педагогічної майстерності [1].

Формування науково-дослідних умінь в учнів  -  процес складний і тривалий, він не може протікати спонтанно. Учні, переходячи із класу в клас,

втрачають первісний інтерес до навчання, усе більше тяготячись його тягарем. Причина цього криється в слабостях сформованої методики, у недосконалості застосовуваних методів і форм навчання й стимулювання навчання школярів. При цьому упускається з виду, що школа повинна не просто передавати знання, а вводити в «царство думки». Відношення учнів до навчання, безсумнівно, залежить від характеру самого процесу навчання, від стилю спілкування між педагогом і учнями, від способів організації навчального матеріалу й учбово-пізнавальної діяльності школярів, від системи оцінювання результатів навчання. Наука дійшла висновку, що активна самостійна навчальна діяльність школярів можлива тільки при організації процесу навчання, спрямованого на розвиток їхньої особистості [2, с. 45; 3, с.7]. Говорячи про інтерес, слід зазначити, що він опирається на певний мотив, яким у навчанні виступає не що інше, як бажання вчитися, а далі це веде до прагнення й пізнання й, як слідство, формує навички самостійної роботи в учня.

Тому, починаючи з початкового щабля школи, головним завданням учителя є формування навчальної мотивації, на якій далі будуть засновані процес навчання, інтерес дитини, й будуть розвиватися  пізнавальні й психічні процеси і якості та вміння. Багато в чому бажання вчитися визначається суб'єктивним переживанням учня свого успіху в школі, що зв'язано не тільки з гарною успішністю, але й з відчуттям особистої значимості в класі, підтвердженням уваги до своєї персони, як з боку однокласників, так і з боку вчителя [4].

Досить гарним стимулятором учнів виступає принцип «відкритих перспектив», що відкриває всім школярам дорогу до успіху в навчанні, зокрема винахідництву [5].

Серед різноманіття  організаційних форм навчання найбільш дієвими і ефективними виступають індивідуальна й диференційована, а частіше працююча в комплексі й, що дає на справі колосальний результат. Так, індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці припускає, що кожний учень одержує для самостійного виконання завдання, спеціально для нього підібране відповідно до його підготовки й навчальних можливостей. Виділяють два види індивідуальних форм організації виконання завдань: індивідуальну й диференційовану. Диференційована діяльність спрямована на формування, розвиток і вдосконалювання розумових здібностей учнів у процесі навчання. Індивидуально-диференційована форма роботи припускає учбово-пізнавальну діяльність учнів над виконанням специфічних завдань стосовно до рівня розвитку учня. Учні, проходячи всі етапи й компоненти навчання, здобувають власний досвід пізнавальної діяльності, що веде до формування потреби в самоосвіті й науково-дослідній діяльності. В практичній діяльності використовується методика творчого навчання, продуктивного навчання, застосовується дослідницький метод навчання. Тобто навчання учнів представляє творчий процес відкриття дитиною світу. Вимоги школи в пошуку нової моделі вчителя, що вміщає в себе безліч функціональних можливостей - вимога сучасності.

Формування науково-дослідних умінь в учнів  -  процес складний і тривалий, він не може протікати спонтанно. Організація науково-дослідної роботи учнів потребує від учителя послідовного й методичного формування

дослідницьких умінь, розвитку дослідницьких навичок, уміння створювати експериментальні завдання, постійно аналізувати й контролювати хід і результати науково-дослідних робіт, передбачати й обходити помилки, підказувати вдосконалені шляхи виконання завдань, заохочувати й підтримувати юних дослідників. Відсутність уміння самостійно одержувати знання в умовах сучасного інформаційного співтовариства не залишає парубкові вибору, відкидає його на узбіччя розвитку, надалі відводячи йому

роль аутсайдера суспільства. Як правило, прагнення займатися самоосвітою й відповідні вміння й навички формуються в основному в школі й ВНЗ. Тому знання загальних принципів і володіння основними методами організації науково-дослідної роботи учнів озброюють педагогічних працівників сучасними засобами й методиками інноваційного забезпечення навчально-виховного процесу, підготовки молодих дослідників для орієнтації в безмежному потоці наукової інформації.

Дослідницький підхід у навчанні припускає:

- введення загальних і приватних методів наукового дослідження в процес навчального пізнання на всіх його етапах (від сприйняття до застосування на

практиці);

- організацію навчальної й позаурочної науково-освітньої, пошуково-творчої діяльності;

- актуалізацію внутрішньо предметних, міжпредметних, міжциклових зв'язків; ускладнення змістовної й удосконалювання процесуальної сторін пізнавальної діяльності;

- зміна характеру взаємин учень-учитель-колектив учнів на користь педагогіки співробітництва [6, с. 120].

Основою успішної діяльності педагога може бути тріада «діяльність -колектив - особистість». Діяльність учнів в освітньому процесі спрямована на засвоєння пізнавальної інформації й дій, отже, інструментарій педагога повинен містити такі види організаційно-освітньої діяльності, які дозволили б йому ефективно управляти педагогічним процесом, удосконалювати його. Підвищення якості освіти потребує осмислення педагогом своїх постійних норм діяльності, зіставлення їх з новими, більше ефективними формами й видами, орієнтування на нові освітні парадигми. Науково-дослідна діяльність учнів створює  нове освітнє середовище, є найважливішим чинником розвитку школи як інноваційного навчального закладу нового типу. Тому ціль сучасної педагогічної науково-дослідної діяльності  -  вивчення впливу досягнень педагогічної науки, інноваційної діяльності на творчий розвиток особистості, формування нового стилю педагогічного спілкування, творчого співробітництва вчителів і учнів, безперервного вдосконалювання суб'єкт-суб'єктних взаємин, атмосфера духовної близькості й співтворчості [7].

Аналізуючи учбово-дослідницьку діяльність учнів, можна сказати, що залучення дітей до наукової праці в умовах школи відразу вирішує кілька важливих педагогічних проблем:

1) стимулювання соціальної й інтелектуальної активності учнів;

2) прилучення учнів до самостійної творчої діяльності;

3) розвиток інтелектуального й творчого потенціалу особистості;

4) підготовку до вузівського навчання як моделі безперервної освіти;

5) розвиток пізнавального інтересу учнів молодших класів, у період навчання в початковій школі;

6) реалізацію потреби в самоствердженні й самореалізації особистості.

Учбово-дослідницька діяльність сприяє розвитку мислення учнів самостійності, здатності до пошукової діяльності, умінню добувати інформацію, прогнозувати, приймати нестандартні рішення. В той же час розвиває критичне мислення, сприяє самореалізації й самоактуалізації сфери знань. Ефективний шлях досягнення цього результату - сформувати пошуковий стиль мислення, прищепити інтерес до інтелектуальної діяльності й пізнання. Один із інструментів, що дозволяють виконати подібне завдання -включення в освітній процес самостійної учбово-дослідницької й дослідницької діяльності учнів, вимагає грамотного науково-обґрунтованого підходу й рішення комплексу організаційно-управлінських, учбово-методичних, організаційно-методичних, інформаційних, дидактичних і психолого-педагогічних завдань.

Діяльність учня в рамках НДР не повинна обмежуватися. Надання вибору, довірчі відносини  -  шлях до виховання відповідальності, самостійності, креативності. Школяр одержує якісний творчий продукт тоді, коли за допомогою вчителя опановує основами творчої діяльності. Тому мало дати дітям волю, треба навчити їх діяти. У цьому випадку роль учителя укладається в організації науково-дослідного середовища, у якій учень навчається, виховується,  одночасно розвивається, опираючись на власний особистісний потенціал. Говорячи про культуру розумової (навчальної) праці, варто відзначити, що вона містить у собі синтез особистісних якостей, які в сукупності характеризують відношення учнів до навчальної діяльності, рівень його інтелектуального, організаційно-технічного розвитку, гігієнічних факторів. У її склад входять такі компоненти: особистісний, інтелектуальний, організаційно-технічний і гігієнічний. Центральне місце належить інтелектуальному компоненту [8, с. 57].

Науково-дослідна робота учнів є частиною загальноосвітнього процесу, здійснюваного педагогічним колективом школи, і її включення в зміст всіх досліджуваних предметів і навчальних занять продиктовано вимогою часу. Бажання й інтерес  -  це сильнодіючі мотиви будь-якої діяльності, тому вчителями повинна проводитися систематична й серйозна робота з розвитку

інтересу й формування позитивної мотивації до навчання, пропаганди й популяризації науково-дослідної діяльності. Будь-яка науково-дослідна  робота починається з виявлення учнів, що мають схильність і бажання займатися дослідницькою, зокрема винахідницькою діяльністю. Більшу роль у цьому грають і батьки, які краще, ніж хто-небудь, знають можливості й прагнення своїх дітей і можуть допомогти їм порадою й справою. На наступному етапі визначаються конкретні проекти. Для успішності реалізації дослідницьких проектів важливо мотивувати на це учнів. Із цією метою необхідно широко пропагувати роботу учнівського наукового суспільства, успіхи в навчанні, перемоги на олімпіадах і конкурсах.

З метою підготовки й удосконалювання даної ділянки роботи в школі необхідно організувати, систематизувати роботу, пов'язану з питаннями виявлення й розвитку потенціалу обдарованої учнівської молоді, оптимізувати підхід до науково-дослідної роботи. Основними завданнями школи по вдосконалюванню науково-дослідної роботи повинні бути наступні:

  організація досліджень по актуальних проблемах предметного циклу, що сприяють формуванню й розвитку особистості учня;

  більше широке залучення учнів до участі в предметних олімпіадах, конкурсах учнівської творчості, конкурсах наукових праць та ін.;

  удосконалювання інформаційно-ресурсної бази школи для проведення наукових досліджень разом із учителями й учнями;

  нарощування обсягу електронної бібліотеки, що включає наукову, учбово-методичну й довідкову літературу по предметних напрямках;

  участь учителів і учнів у наукових семінарах, конференціях, симпозіумах та ін., що проводяться в наукових центрах, школах, позашкільних організаціях

України;

  удосконалювання механізмів, що стимулюють діяльність учителів і учнів у

проведенні наукових досліджень.

Впровадження різноманітних форм роботи в науково-дослідну діяльність сприяє як особистісному, так і інтелектуальному розвитку учнів. Нами було відзначено, що в навчально-виховному процесі школи поряд з іншими факторами найбільш діючим виступала науково-дослідна робота, що сприяла активній участі дітей у позакласних заходах, росту як у творчому, так і особистісному плані, вихованню особистісних якостей, таких як упевненість, цілеспрямованість, організованість, самостійність, успішність. Учні, що займалися науково-дослідною роботою, легко адаптуються до умов вузівського навчання, демонструють активність, відрізняються високими показниками успішності, прагненням займатися дослідницькою діяльністю, суспільною роботою. Результати спільної науково-практичної дослідницької діяльності із учителями й учнями-дослідниками переконують в тому, що справжня наука будується тільки на найглибшому вивченні реальності навколишнього світу. Дослідження покликали хлопців у шлях  -  у науково-дослідницькі біологічні, хімічні й фізичні лабораторії, в таємничий світ винахідництва [9]. Педагогічна взаємодія вчителя й школярів у науково-дослідній діяльності досягне потрібних результатів у тому випадку, якщо на уроці й поза ним буде враховуватися вчасно емоційно-вольовий фактор. Педагог повинен «відчувати» дитину, вміти радуватися й співпереживати разом з ним, використовувати емоційні почуття для створення сприятливого клімату в навчальній і поза навчальній діяльності [10, с. 18].

Так на основі аналізу науково-дослідної діяльності учнів були виявлені

наступні мотиви занять дослідницькою роботою: інтерес до предмета; бажання поглибити свої знання, підвищити їхню якість, розширити кругозір; зв'язок з майбутньою професією; задоволення процесом роботи; бажання самоствердитися; одержати нагороду на конкурсі; поступити навчатись у ВНЗ,  створити винаходи і зробити світ і власний побут ще кращими.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.Арефьева  И.В.  Научно-исследовательская  деятельность как стимулирующий фактор повышения уровня качества знаний учащихся  // Матеріали  Всеукраїнської науково-практичної конференції «Традиції та новації сучасної освіти в Україні, 18-19 квітня 2013 року.  –  Сімферополь:ДІАЙПІ, 2013. – С. 67 – 78.

2.Огнева Е.П. Организация научно-исследовательской деятельности учащихся/Е.П. Огнева, А.А. Кычкина - Якутск: Изд-во ИПКРО, 2001. - 240 с.

3. Організація науково-дослідної роботи учнів: методичний посіб. / упоряд.:Р.М. Вернидуб, Ю.І. Завалевський, Ж.Г. Петрова. - Тернопіль: Мандрівець,

2010. - 368 с.

4. Чечель И.Д. Управление  исследовательской  деятельностью педагога и учащегося в современной школе/И.Д. Чечель; ред. М.А. Ушакова.  -  М.: Сентябрь, 1998. - 144 с.

5. Злотин Б.Л., Зусман А.В. Изобретатель пришел на урок. Кишинев: Лумина, 1989. - 255 с.

6. Дереклеева Н.И. Научно-исследовательская работа в школе / Н.И. Дереклеева-М.: Вербум-М, 2001. - 200 с.

7. Злотин Б.Л., Зусман А.В., Филатов  В.И. Поиск новых идей: от озарения к технологии (Теория и практика решения изобретательских задач). - Кишинев: Картя Молдовеняскэ, 1989. - 381 с.

8. Пермяков О.А. Вступ до педагопчної  спеціальності: навч. посиб. / О.А. Пермяков, Е.Р. Заредінова,  Н.І. Зеленкова.  -  Симферополь; Кривий Ріг: ДІАЙПІ, 2012. – 78с.

9. Леонтович А.В. Исследовательская деятельность как способ формирования

мировоззрения / А.В. Леонтович // Народное образование. - 1999. - № 10.

10.Кондрашова Л.В. Методика подготовки будущего учителя к педагогическому взаимодействию с учащимися: учебное пособие / Л.В. Кондрашова. -  М.: Прометей, 1990.– 160 с.

Опитування

Вітаємо!

foto
Вітаємо переможців ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів – членів МАН України!
Адреси розташування веб-сайтів:

Волинське територіальне відділення МАН

Рівненське територіальне відділення МАН

Житомирське територіальне відділення МАН

Київське обласне територіальне відділення МАН

Київське територіальне відділення МАН

Чернігівське територіальне відділення МАН

Сумське територіальне відділення МАН

Львівське територіальне відділення МАН

Тернопільске територіальне відділення МАН

Хмельницьке територіальне відділення МАН

Вінницьке територіальне відділення МАН

Черкаське територіальне відділення МАН

Полтавське територіальне відділення МАН

Харківське територіальне відділення МАН

Луганське територіальне відділення МАН

Закарпатське територіальне відділення МАН

Івано-Франківське територіальне відділення МАН

Чернівецьке територіальне відділення МАН

Кіровоградське територіальне відділення МАН

Дніпропетровське територіальне відділення МАН

Миколаївське територіальне відділення МАН

Запорізьке територіальне відділення МАН

Севастопольське територіальне відділення МАН

Севастопольське територіальне відділення МАН Київське територіальне відділення МАН Івано-Франківське територіальне відділення МАН