ВИКОРИСТАННЯ ОНОМАСТИЧНОГО РЕГІОНАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

                                        

 

 

                                        Ольга ШРАМКО,

                                                            асистент кафедри педагогіки і

                                                         методики початкової освіти

                                                    Глухівського національного

                                                    педагогічного університету

                                                     імені Олександра Довженка

 

 

                                                                  «Пізнай себе, свій рід, свій народ,

і ти пізнаєш таємницю Всесвіту»

                                                                                                 Михайло Ткач

 

Зміни в економічній і соціальній сферах життя суспільства вимагають підготовки підростаючого покоління, яке здатне адаптуватися, уміє самостійно прийняти рішення, зробити правильний вибір, проявити ініціативу, володіє достатнім рівнем загальної і національної культури. З огляду на це виникає необхідність пошуку нових підходів до визначення змісту виховання й освіти, до створення особистісно зорієнтованої моделі навчання дітей молодшого шкільного віку.

У процесі розроблення нової редакції Державного стандарту початкової загальної освіти ретельно вивчено зарубіжний досвід та враховано кращі традиції вітчизняної освіти. Позитивними змінами нової редакції є те, що в ній задекларовано засади компетентісного підходу до формування змісту й організації навчального процесу. З огляду на це у програмі з української мови для шкіл з українською мовою навчання, окрім традиційних мовної і мовленнєвої змістових ліній, розподіл змісту здійснюється за двома іншими змістовими лініями – соціокультурною та діяльнісною. Соціокультурна змістова лінія передбачає формування в учнів уявлення про мову як форму вияву культури українського народу, як засіб створення творів мистецтва (художньої літератури); розширення уявлень школярів про свою державу Україну, культуру українського народу, про її особливості в різних регіонах України; засвоєння малих українських фольклорних форм, національних формул мовленнєвого етикету, етикетних правил спілкування; використання набутих знань і вмінь під час виконання соціальних ролей, спілкування з представниками різних вікових груп і статусів, вирішення навчальних і життєвих проблем. Ця робота в процесі навчання має  реалізовуватися за допомогою дібраних навчальних текстів, тем для побудови діалогів і різних видів зв’язних висловлювань, використання тематичних груп слів, стійких виразів, у яких відображено особливості матеріальної і духовної культури народу, його національного характеру.

Проблема виховання національно свідомої мовної особистості завжди була в полі уваги мовознавців, педагогів, методистів, як вітчизняних, так і зарубіжних. Вони розглядають особливості відбору лінгвістичного матеріалу на початковому етапі навчання української мови, шляхи і засоби формування національної мовної особистості на уроках української мови (Т. Симоненко), лінгводидактичну основу національно-мовного виховання особистості засобами фольклору (О. Смолінська).

Український мовознавець О. Потебня вбачав у мові спосіб духовної консолідації етносу. Мова – як «душа кожної національності; її національний скарб, як певний орган культури, традиції» розглядається в наукових студіях Івана Огієнка [1, 126]. Різноманітним проблемам мови як духовно-національного феномена й основи культурної особистості присвячені праці українських і російських дослідників О. Білодіда, Г. Богіна, В. Кононенка, С. Єрмоленко, В. Сімоновича, О. Синявського. Науковці з’ясовують теоретичні проблеми взаємозв’язку культури і мови, мовний аспект проблеми неповноти культури і шляхи її подолання [2], досліджують національні ментально-лінгвістичні комплекси і пропонують інструментарій, який допомагає аналізувати мову і комунікативну поведінку учасників спілкування різних країн [3], характеризують процес виховання мовної особистості засобами культури, розглядають функції мови як «знаряддя створення, розвитку, зберігання і трансляції культури» [4].

Протягом багатовікової історії український народ створив незліченні скарби словесного мистецтва, які належать до найцінніших надбань світової культури, – фольклор. Фольклор, або усна народна творчість, (від англ. folklore – народна мудрість, знання) – автентичний складник художньої культури народу, його неписана словесність [5]. Найбільшою мірою твори фольклору відображають важливі події, характерні аспекти явищ суспільно-політичного і соціального буття, побуту народу, його переживання, настрої, сподівання саме того часу, коли ці твори записувалися з живого народного побутування [6].

Важливість пізнання фольклору для сучасної людини, і особливо дитини, у ціннісному ядрі національної культури, бо саме в художніх образах, у системі мови, в жанровій визначеності явищ фольклору поєднались і знайшли втілення духовні засади життя, морально-естетичний кодекс, досвід обрядової діяльності, пов’язаної з працею, родинним побутом народу. У цьому великий потенціал фольклору, неувага до якого руйнує і культуру, і суспільство, і особистість.

Виховання засобами фольклору передбачає заглиблення в його сутність як своєрідного явища, носія багатопланової інформації – історичної, космологічної, ритуальної, оберегової, естетичної, культурологічної. Своєрідність мистецтва кожного етносу визначається соціально-економічними умовами праці та побуту, а також особливостями природних умов. Багатим і різноманітним є фольклор Сіверщини, який стосується хліборобської праці та норм поведінки в суспільстві.

Неможливо уявити процес оволодіння мовою без паралельного засвоєння соціального культурного надбання народу. Отже, варто погодитися з думкою науковців, що «викладати мову – означає викладати культуру» [7].

На наш погляд, особливий інтерес представляє дослідження функціонування власних назв у фольклорному тексті, розглядаючи які, можна виявити особливості національної культури етносу.

Ономастика (від грецького onomastika – мистецтво давати імена) – наука, яка вивчає власні імена, а історична ономастика вивчає історію власних імен [6]. З одного боку, ця наука прилягає до лінгвістики, з іншого, – до історії. Історик шукає в ономастичному матеріалі відомості про певні аспекти минулого рідного краю. А філологів вона цікавить з погляду розвитку мови. Історичний потенціал, який є в імені, знаходить своє відображення в тому, що воно багатьма нитками пов’язане з різноманітними сферами людської культури. Воно виникає в колективі, з потреб колективу і відображає риси, що мають значення для колективу, який знаходиться на певному ступені історичного розвитку. Епоха і рівень знань людства накладає свій відбиток на ім’я. Звертання до окремих ономастичних основ і моделей завжди історичне, тому доповнення в ономастичне дослідження історичним моментом вкрай необхідне.

Ономастика є частина лінгвістики. Вихід за межі лінгвістики здійснюється за рахунок екстралінгвістичних компонентів ономастики, які є для неї обов’язковими. Знаковість онімічних систем замкнутих колективів міцно зв’язує імена як слова з дуже широким колом соціальних, ідеологічних, біографічних та інших явищ, які сприймаються лише членами цих колективів і не завжди зрозумілі особам стороннім, необізнаним. У цьому відношенні О. Суперанська порівнює власні назви з термінами, а ономастику як науку – з термінологією. Посилаючись на роботу А. Реформатского «Слов’янська лінгвістична термінологія» (1962), вона пише: «Термін завжди член якої-небудь термінології, у межах якої він однозначний, як і ім’я власне завжди надбання якого-небудь колективу, усередині якого зрозумілий не лише його об’єктивно-номінативний зв’язок, але і пов’язана з ним інформація» [8].

В основі імені лежить певний образ, певний спосіб номінації, який індивідуальний у кожного народу. Словниковий запас кожної мови за лексико-семантичними ознаками поділяється на слова загальні (апелятиви) і власні (оніми). Власним називають слово, словосполучення чи речення, яке слугує для виділення іменованого об’єкта з-поміж інших. Кількість власних назв практично не піддається підрахунку, але безсумнівно, що вона в сотні разів перевищує кількість загальних назв. За типом денотатів (об’єктів, що іменуються) оніми поділяються на різні розряди, класи і підкласи: більш продуктивними з них є антропоніми (особові назви людей), зооніми (клички тварин), бібліоніми (назви художніх творів), космоніми (назви небесних об’єктів) і топоніми (назви географічних об’єктів), які у свою чергу поділяються на ойконіми (назви поселень); гідроніми (назви водних об’єктів), хороніми (назви територій), ороніми (назви об’єктів рельєфу) тощо.

Основні теоретичні відомості про поділ на власні і загальні назви школярі засвоюють на уроках мови в початкових класах. Так, у 1 класі учні практично знайомляться із написанням з великої літери власних назв (імен, прізвищ, кличок тварин, назв міст, сіл, країн, дійових осіб казок, інших онімів). Згодом, під час вивчення тем «Велика буква в іменах, по батькові та прізвищах», «Велика буква у кличках тварин», «Велика буква у назвах міст, сіл, вулиць, річок», подаються  правила про вживання великої літери у власних назвах. Під час проведення таких уроків учителі з метою активізації процесу запам’ятовування намагаються використати місцевий ономастичний матеріал: імена та прізвища батьків, друзів, сусідів, клички домашніх тварин, назви поселень, річок, вулиць тощо.

У 2 класі учні здобувають додаткові відомості про нашу державу і рідну мову, знайомляться з омонімією власних і загальних назв, відбувається розмежування гідронімів та ойконімів (без називання термінів).

У 3 класі подано матеріал про різні народи та мови, тут же школярі виділяють відетнонімні прикметники та ад’єктоніми, вчаться правильно писати адресу.

Ономастичні відомості систематизуються під час вивчення теми «Власні і загальні іменники. Велика буква у власних іменниках». Учні вивчають різні класи онімів: назви міст і сіл, клички тварин, імена та прізвища людей, назви країн та народів. Працюючи з географічною картою, школярі також визначають і записують різні топоніми. Ономастичний матеріал можна також використовувати і під час вивчення інших тем –  «Алфавіт», «Складоподіл», «Наголос», «Будова слова».

Крім того, що власні назви є ілюстративним матеріалом до окремих правил або просто мають місце в контексті. Зокрема підручниках з української мови і літературного читання, наявні завдання, які вимагають проведення ономастичних мікродосліджень, тобто з’ясування етимології, значення, способу утворення певних власних назв.

Видатний український ономатолог Ю. Карпенко акцентує увагу на сутнісній і функціональній відмінності власних і прозивних імен, а також на їх мовних особливостях. Дослідник не вважає достатнім тільки функціональний підхід до проблеми, зокрема, беззастережне визнання за прозивними іменами функції узагальнення (класифікації), а за власними – функції індивідуалізації. Автор у цілому дотримується погляду напівфункціональності власних (як і прозивних) назв, знаходячи в них те, що ідентифікує естетичну і ряд інших функцій. Розмежування суті і функції імені власного фактично зводиться до розмежування положення імені власного в мові і мовленні. Мовна суть слова утілюється в його мовній функції. Основний критерій поділу власних і невласних імен (загальних), на думку Ю. Карпенка, полягає в тому, що назва одного предмета є власна назва, а назва ряду предметів – прозивна. У мисленні прозивному слову відповідає поняття, власному імені – уявлення.

Власні назви – особлива лінгвістична категорія. Вони служать для конкретної назви окремих предметів. Призначення власних назв – називати певний предмет. Для імен власних на першому місці стоїть виділення предмета, на другому – співвіднесеність предмета з йому подібними.

У функціональному плані у власної назви виділяються такі основні функції: соціальна, емоційна, інформативна, акумулятивна, дейктична (вказівна), функція «введення в ряд», адресна, експресивна, естетична, стилістична. Тому, на нашу думку, одним із дієвих засобів реалізації соціокультурної змістової лінії є робота над регіональним ономастичним фондом мови. Враховуючи зазначене вище, пропонуємо розглянути особливості такої роботи на прикладі фольклорного матеріалу Сіверського регіону (Чернігівської і Сумської областей).

Учителі і самі можуть запропонувати учням початкових класів додаткові завдання краєзнавчого значення з ономастичним змістом. Наприклад, під час вивчення  теми «Прикметник» доцільно ознайомити учнів із власними назвами прикметникового типу. Узагальнюючи матеріал про утворення і написання ад’єктонімів, слід обов’язково розглядати питання правопису місцевих відойконімних прикметників.

Виконуючи низку вправ із завданнями типу: «Як називається ваше село (місто)?», «У якій області України воно знаходиться?» і т. ін., варто запропонувати школярам відповісти і на запитання: Чому так називається ваше місто (село)? Які назви вулиць вам відомі? Чому вони мають такі назви? Доцільні будуть і повідомлення про виникнення і значення людських імен, псевдонімів і особливо прізвиськ, на жаль, так поширених серед молодших школярів.

Уведення у навчально-виховний процес етимологічних відомостей про імена, назви міст, сіл, рік, гір, країн тощо сприятиме посиленню інтересу учнів до навчання, розширить їхній кругозір, збагатить мовлення, виробить початкові навички наукового аналізу, допоможе на основі знайомих місцевих назв краще запам’ятати інший матеріал. Форми і методи такої роботи найрізноманітніші: крім виконання завдань підручника, пов’язаних з ономастичним матеріалом, і наведенням прикладів, які ґрунтуються на місцевій онімії, це і різноманітні творчі завдання з елементами дослідження та наукового аналізу, і вправи, вікторини, конкурси, і проведення виховних заходів типу «Загадки рідного краю» (з опорою на регіональний краєзнавчий матеріал), «Що означає назва рідного міста (села)», «Поетика назв річок регіону», і, безумовно, позакласна ономастична робота, основною ланкою якої має стати краєзнавчий гурток, а одним із основних завдань – складання словника антропонімів класу, школи, села, топонімічного словника села, району, області тощо.

Залучення учнів початкових класів до краєзнавства шляхом вивчення власних назв вносить у систему навчальної і виховної роботи доступність, конкретність, емоційне забарвлення, з’являються елементи допитливості, шукання і відкриття, отримання учнями за допомогою учителя і різноманітних джерел відповідей на запитання, що виникають у процесі навчання і хвилюють школярів. Таким чином, шкільне краєзнавство є важливим засобом підняття ефективності уроків української мови і позакласних заходів, а головне, – воно сприяє тому, щоб реальний навчальний зміст з української мови сприяв формуванню в учнів комунікативної компетентності.

Однак більшість учителів початкових класів не знайома з походженням, функціонуванням різних типів місцевих онімів, а тому не може використовувати елементи ономастики на уроках та в позакласній роботі з метою поглиблення знань з рідної мови та інших дисциплін, збагачення лексичного запасу, глибшого розуміння навколишніх явищ.

Семантико-функціональні особливості різних класів онімів та врахування вікових можливостей учнів початкових класів щодо сприймання інформації підвищеної складності зумовлюють диференційований підхід до процесу введення власних назв у навчально-виховний процес. На уроках української мови та в позакласній діяльності інформацію про кожен тип онімів слід ретельно аналізувати, відбираючи, насамперед, цікавий і доступний для молодших школярів матеріал, відкидаючи другорядний і складний для дитячого розуміння.

Звертання уваги, насамперед, на антропоніми, зокрема – на особові імена, вмотивоване тим, що діти зустрічаються з ними, починаючи ще з віку немовляти. Імена батьків, братів чи сестер входять до числа тих слів, які дитина починає вимовляти найраніше. Наступне збагачення словникового запасу також відбувається за рахунок освоєння нових імен – тих, з ким дитині доводиться зустрічатися і знайомитися у процесі спільної життєдіяльності. На період шкільного навчання дітям відома більшість імен, що побутують у певному мовному соціумі,  і які, звичайно, збільшуються за роки шкільного навчання.

Особові імена з’являються вже на перших сторінках «Букваря» (Ніна, Інна, Іван, Роман, Сава, Микола, Дарина та ін.), і майже кожна нова сторінка вміщує якусь особову назву. Зрозуміло, що наступні твори, більші за обсягом, також практично неможливо уявити без імен їхніх головних героїв. Тому закономірно виникає питання: яку інформацію про імена може запропонувати вчитель учням. Коли йдеться про загальні назви предметів, то часто досить показати відповідний малюнок. Для пояснення незрозумілого абстрактного поняття можна використати розповідь, де було б розкрито його суть. Однак це не вдається зробити з іменами. Тому дітям можна коротко розповісти про виникнення особових назв, а потім розкрити семантику імені, звідки воно прийшло до нас  і що  означало в тій мові, з якої відбулося запозичення. Гордість за своє ім’я викличе в дітей ознайомлення з їхніми тезками, вчинки яких прославили їх на весь світ. Доречним буде зауваження, що тільки від власника імені залежить, щоб його ім’я звучало гарно, тому що звеличують його передусім  гарні справи.

Як підготовка до ведення школярами пошукової роботи розглядається завдання розповісти про батьків, родичів, знайомих, що мають ім’я, яке сьогодні вивчається, про те, де вони працюють, чим займаються. Для вироблення орфографічних навичок (написання імен з великої літери) можна порівняти загальні назви (апелятиви) із власними (оніми). Якщо апелятив «хлопчик» співвідноситься з усіма учнями, то онім «Андрій» буде стосуватися лише одного з них, до кого звертається вчитель. Важливо зазначити дітям що саме з поваги до імені, яке вирізняє людину з-поміж інших, ми і пишемо його з великої літери.

На допомогу вчителеві доцільно було б підготувати словник чоловічих та жіночих імен з коротким екскурсом в історію їхнього походження, включивши туди всі імена та їх варіанти, що містяться в підручниках з української мови для початкових класів. Наприклад, Олександр – ім’я походить від грецьких слів «алекс» – захисник і «андрос» – чоловік означає «захисник людей»; Григорій – у перекладі з грецької мови означає «бадьорий»; Ольга – скандинавське ім’я, що в перекладі означає «свята».

З огляду на те, що зміст імені не завжди позитивний (у колишні часи імена із негативним забарвленням часто давали дітям, щоб відвернути від них злі сили), учителеві обов’язково слід звернути увагу на функціонування прізвиськ у певному колективі. Якщо це явище в класі поширене (а здебільшого буває саме так), потрібно розповісти про те, що раніше, коли у людей ще не було прізвищ, для розрізнення тих, хто мав однакові імена, придумали прізвиська, які або передавалися у спадок, або придумувалися на основі певних фізичних чи психічних властивостей індивіда. Але зараз, коли для ідентифікації особи є прізвище, ім’я та по батькові (патронім), розрізнювальна роль прізвиськ зникла. Тому вживання прізвиськ має образливий характер.

Прізвища як значний шар антропонімікону останнім часом постійно перебувають у центрі уваги українських ономастів. Однак для учнів початкових класів здебільшого ще рано використовувати матеріал про становлення системи українських прізвищ. А ось визначення найпоширеніших у певному мікропросторі (зокрема, в класі, школі, селі) прізвищ, складання словника таких прізвищ їм вповні під силу. Пізніше можна ознайомити учнів із окремими семантичними групами українських прізвищ, утворених від особових імен предків: Назар – Назаренко, Кирило – Кириленко, Кирильчук, Мартин – Мартинюк; прізвища, які вказують на професію або рід постійного заняття: Швець, Мірошник, Гончар, Чабан; антропоніми локативного характеру характеризують національність або місце проживання: Ахтирко, Донець, Сумська; прізвища, які відображають характерну прикмету житла: Подорожня, Безверхній, Заклунна; місцезнаходження садиби: Загребельний, Підгорецький, Зарічанська та ін.

Під час вивчення теми «Будова слова» варто розповісти учням і про чотири найпоширеніші дериваційні типи українських прізвищ: на -енк, -єнко-о; на -ук, -юк, -чук; на -ськ-ий, -цьк-ий, -зьк-ий; прізвища, утворені лексико-семантичним способом (зазначені вище). На словотворчий аспект можна звернути увагу і під час ознайомлення з іменами по батькові, відзначивши особливості написання та вживання тих небагатьох суфіксів, за допомогою яких творяться ці антропоніми.

Ще один благодатний матеріал, який дає вчителеві можливість внести в навчально-виховний процес елементи новизни, зацікавити учнів невідомою їм інформацією, є топоніми.

Звичайно, словникові статті, присвячені різним типам топонімів, будуть неоднаковими. Оскільки все-таки у підручниках зустрічається найбільше ойконімів, наведемо для зразка інформацію про місто Новгород-Сіверський.

Новгород-Сіверський – місто на північному сході України, розкинулося на мальовничих берегах Десни. Перша згадка про Новгород-Сіверський відноситься до 1078 р, тоді воно згадується у «Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям» як Новий Город. Тисячоліття тому Новгород-Сіверський був центром величезної князівства, що розкинулося на 160 000 кілометрів. Йому були підвладні землі Путивля, Курська, Трубчевська, Брянська, Рильська.

Однак не часом процвітання увійшло це місто в історію. Усьому світу воно відоме завдяки літературному таланту автора «Слова о полку Ігоревім», який настільки проникливо описав драматичні події невдалого княжого походу, що охоплювали його почуття ясні і зрозумілі читачеві десять століть тому. Назва міста утворилась синтаксичним способом.

Аналогічну інформацію, цілком доступну для сприймання учнями початкових класів, можна підготувати і про інші топонімічні класи. Якщо це будуть гідроніми, то необхідно враховувати, що це – один із найдавніших шарів лексики української мови, у якому знайшли відбиток численні міжмовні інтегративні впливи та різні фонетико-морфологічні трансформації. Тому часто буде достатнім згадати час першої фіксації гідроніма та зробити переклад на рідну мову з тієї, звідки прийшла до нас ця назва.

Зооніми часто зустрічаються учням у довкіллі, а в школі –  починаючи з «Букваря». Етимологія їх дітям зрозуміла: це або онімізовані назви тварин (кіт Котик), або квалітативні назви відприкметникового (собака Рябко, Рудик) чи вигуково-звуконаслідувального (Нявчик, Мурчик, Гавчик) походження. Бесіду про творення зоонімів доцільно поєднувати з вихованням турботливого ставлення до тварин.

Пропонуємо зразки вправ, що дають можливість поглибити знання учнів про лексичне значення іменника на основі дослідження власних і загальних назв; розвивати вміння будувати діалог.

Завдання 1.

Добери загальну назву до даної групи слів.

Сірко (собака); Сніжинка, Пушок (кішка); Гнідко, Стріла (коні); Круторогий, Сивий (барани); Ласунка, Лиска (корови)  –  це ...

Тарас, Степан, Марія, Олекса, Галина, Орися, Віра, Василь– це ...

Шевченко, Щербина, Назаренко, Підгорецький, Мазур– це ...

Миколайович, Василівна, Петрович, Іванівна– це...

Зроби висновок, які іменники пишуться з великої літери?

Завдання 2.

Вибери з дужок і встав пропущені слова в прислів’я та приказки.

До …  ‑ нема добра ніколи.

Не для … паляниця.

Обійдеться … без гречаної паски.

Хапай, …, поки тепле.

Нашій … гарно і в хустині.

(Миколи, Петре, Горпині, Гриця, Великдень)

Поясни, чому ці слова пишуться з великої літери. Добери загальну назву до цих слів. Знайди зайве слово в мовному ряді.

Завдання 3.

Прочитай речення. Назви іменники.

Бабуся передплатила мені журнал «Барвінок».

Символом України є блакитний барвінок.

Що цікавого помітив? Чому слова, які звучать однаково, записані по-різному? Що потрібно дізнатися ще про слова-іменники?

Завдання 4.

Поміркуйте, які слова треба писати з великої літери, а які – з малої.

Попрацюйте в парах. Випишіть з рядка слів ті, які вважаєте, треба писати з великої букви, а потім ті, які пишуться з малої.

(Ш, ш)евченково, (С, с)ірко, (С, с)ічень, (С ,с)іверщина, (Д, д)есна, (К, к)орова, (Л, л)асуня, (Н, н)азар, (Ю, ю)химович, (З, з)агребельний, (К, к)орж, (Д, д)івчина, (Д, д)ерево.

(Після виконання вправи відкривається правильний варіант.)

Учні висловлюють свої міркування щодо вживання великої букви.

Завдання 5.

Вибірковий диктант.

Випишіть іменники у дві колонки – назви істот і назви неістот:

Кобза, символ, кобзарі, співець, дівчата, життя, бандурист, горе, ягода, герой.

Завдання 6.

Доберіть загальну назву до даної групи слів і зробіть висновок, які іменники пишуться з великої літери?

Глухів, Шостка, Новгород-Сіверський, Кролевець, Путивль – це ...

Слоут, Береза, Олине, Собичеве, Самсонівка, Сосниця – це...

Сейм, Есмань, Десна, Рокита, Клевень – це...

Чернігівська, Сумська, Полтавська, Харківська, Курська– це...

Завдання 7.

Відгадай загадки.

Що воно за штука, що день і ніч стука?    (Серце)

Зранку ходила на чотирьох ногах, потім на двох, а опісля на трьох.      (Людина)

За лісом, за пралісом висить біла завіса.           (Зуби)

Через воду всіх проводить,

а сам з місця вік не сходить.       (Міст)

У нашої бабусі сидить дід у кожусі, проти печі гріється, без водички вмиється.  (Кіт)

Не кравець, а все життя з голками ходить.   (Їжак)

Зачитай відгадки, які є назвами істот (неістот).

Чи можуть ці слова писатися з великої літери.

Завдання 8.

Прочитай пісню, яку співають у с. Слоут (Глухівський р-н).

Поясни, чому деякі слова пишуться з великої літери.

Та купався Іван

Та купався Іван, та й у воду впав.

Купала на Йвана. Гу-у!

Та купався Клим, та й у воду вплив.

Купала на Йвана. Гу-у!

Та купався Іван, доведеться і нам.

Купала на Йвана. Гу-у!

Та купався Мусій, доведеться усім.

Купала на Йвана. Гу-у!

На калину роса впала, у нас на вулиці Купала.

Підготуй розповідь про традиції святкування Івана Купала, що склалися в твоєму селі (місті).

Завдання 9.

Добери загальну назву до даної групи слів і зроби висновок, які іменники пишемо з великої букви.

Земля, Марс, Плутон, Юпітер, Венера  –це ...

Сніжинка,Ласуня, Зірка, Сірко, Пушок– це ...

Склади два речення зі словами Сніжинка, сніжинка, або з іншими виділеними словами.

Завдання 10.

Прочитай словосполучення. Склади з ними речення.

Готель «Україна», журнал «Барвінок», газета «Вісник», фільм «Лелека».

Що означають іменники, написані з великої літери?

Завдання 11.

Записати під диктовку.

Над нами сяяла яскрава зірка. У моєї бабусі корова Зірка.

Навколо сонця рухається Земля. Під ногами боягуза земля розступається.

Завдання 12.

На дошці записано:

Загальні назви                                 Власні назви

Учні висловлюються, учитель записує відповіді, аналізують, обирають ті ідеї, які допоможуть розв’язанню поставленої проблеми (спільна орфограма власних іменників – велика буква на початку слова).

Завдання 13.

Вибірковий диктант.

Учні діляться на дві групи. Перша група записує власні назви іменників, друга – загальні назви.

Слова для диктанту:

(Ш, ш)остка, (М, м)істо, (Р, р)іка, (Е, е)смань, (С, с)еменівка,                        (М, м)овчанський (М, м)онастир, (С, с)обака, (Д, д)ружок, (Д, д)івчинка, (Я, я)р, (О, о)ленка, (С, с)емен, (Б, б)андурист, (К, к)раїна, (У, у)раїна.

Взаємоперевірка відбувається в парах

Завдання 14.

Прочитай текст.

У місті Глухів є вулиця Терещенків.

Микола Терещенко – наш славетний земляк. Усе своє життя він займався благодійництвом. Ним у селі Вороніж були збудовані цукровий завод та залізнична станція.

Випиши з тексту всі власні назви і добери до них загальні.

Випиши назву села і допиши ще 5 сіл твого району. (Дозволяється користуватись картою).

Випиши назву вулиці і допиши ще 5 назв вулиць твого міста (села).

Склади два речення з виділеними словами, використовуючи власні назви.

Зроби висновок, які іменники пишуться з великої літери?

Завдання 15.

Запиши, хто де живе.

У Конотопі ‑ … ; у Воронежі ‑ … ; у Путивлі ‑ … ;  у Чернігові ‑ … .

Глухівчани живуть  у …, шосткинці ‑ в …; слоутчани – в.

Продовж речення.

В Україні проживають представники багатьох національностей – це українці, …

Завдання 16.

«Коло друзів».

Учні записують прізвище, ім’я, по батькові сусіда по парті та обмінюються зошитами для взаємоперевірки.

Завдання 17.

Прочитай текст.

Миколаївська церква — храм збудований на місці однойменної дерев’яної церкви, що згоріла під час пожежі глухівського замку в 1685 році. Є найстарішою будівлею Глухова та пам’яткою історії й архітектури національного та світового значення. Вважається єдиним із численних храмів, що зберігся до наших днів, збудований видатним зодчим Матвієм Єфимовим.

Учні виписують з тексту назву церкви і дописують ще 2 (коментуючи написання).

Використовуючи тлумачний словник, поясни значення слова зодчий.

Домашнє завдання. Дослідіть історію міста та запишіть імена видатних людей:

Діячі літератури ‑ … , … , … , … .

Композитори ‑ … , … , … , … .

Архітектори ‑ … , … , … , … .

Завдання 18.

З довідки підбери ім’я і поясни значення фразеологізму (Гриця, Івана Івановича, Хвеська, Сидорову).

Без … й вода не освятиться.

… … з себе корчить.

Язиката … .

Бити, як … козу.

Завдання 19.

Використовуючи карту регіону випиши по 3 назви географічних об’єктів.

Річка  ‑ … ; місто ‑ … ; гора ‑ … ; вулиця  ‑ … ; озеро ‑ …; яр  ‑ … ; село ‑ ….

Домашнє завдання. Підготуй невелику розповідь про один із обраних об’єктів.

Завдання 20.

Прочитай текст. Випиши іменники у дві колонки назви істот і назви неістот. Або Спиши назви річок.

Конотоп – місто Сумської області. Час заснування невідомий. Вперше згадується в 1638 р., як опорний пункт шляхетської Польщі для агресії проти Росії. Розташоване на р. Єзуч біля впадіння в неї р. Конотоп, від якої й одержало назву. Деякі історики вважають, що Конотоп, як населений пункт існував ще до татаро-монгольської навали. Легенда розповідає, що під час переходу татарської кінноти в цих місцях у непролазних болотах загинуло багато коней та воїнів, тому й місцевість стала називатись конотопьем. Слово конотоп – «болотисте місце» або «кінський брід», «де грузли коні». Неподалік від м. Конотоп село під назвою Грузьке, яка говорить про спорідненість природних умов місцевості.

Поясни написання першої літери.

Завдання 21.

Запиши слова з дошки.

Слоут, Білокопитове, Некрасове, Слапорід, Олине.

Що їх об’єднує? (Це назви сіл).

Доведи, що велика літера вжита правильно (правило).

Яке слово зайве? (Олине – тому, що це село знаходиться не в Глухівському, а в Ямпільському районі).

Назви яких сіл чи міст району ти знаєш? Запиши їх назви.

Завдання 22.

На дошці записано речення, але слова в ньому переплуталися. Відтвори порядок слів:

регіоні живемо ми Сіверському в

Яке слово записано з великої літери і чому? Що таке Сіверщина?

Завдання 23.

Прочитай текст.

Мама подарувала мені карту Сіверщини. Я вчуся нею користуватися. Я вже можу знайти на карті ріки Есмань, Сейм, Клевень, Лоска, Шостка, Рокита, знаю де знаходяться озера Малинь, Холсти, Бокове, Любневе, Ладижне, Бридня. Дізнався, що найбільша річка регіону – Десна. На ній розташоване славетне місто Новгород-Сіверський.

Які назви рік (озер) зустрічаються в тексті? З якої літери вони написані?

Прочитай назву міста, яке стоїть на Десні.

Спробуй сформулювати правило про те, які ще слова належать до власних назв.

Завдання 24.

Прочитай слова. Що спільного між 1 і 2 групами слів?

1. Батько, син, хлопець, півень, заєць, вовк. 2. Жінка, мати, сестра, курка, овечка.

3. Стіл, книга, земля, піч.

Чим відрізняються іменники 1 групи від іменників 2 групи? Істот якої статі вони називають?

Яке закінчення вказує про належність до чоловічої статі? А жіночої статі?

Чим відрізняються слова 3 групи?

Чи є у назв

Опитування

Вітаємо!

foto
Вітаємо переможців ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів – членів МАН України!
Адреси розташування веб-сайтів:

Волинське територіальне відділення МАН

Рівненське територіальне відділення МАН

Житомирське територіальне відділення МАН

Київське обласне територіальне відділення МАН

Київське територіальне відділення МАН

Чернігівське територіальне відділення МАН

Сумське територіальне відділення МАН

Львівське територіальне відділення МАН

Тернопільске територіальне відділення МАН

Хмельницьке територіальне відділення МАН

Вінницьке територіальне відділення МАН

Черкаське територіальне відділення МАН

Полтавське територіальне відділення МАН

Харківське територіальне відділення МАН

Луганське територіальне відділення МАН

Закарпатське територіальне відділення МАН

Івано-Франківське територіальне відділення МАН

Чернівецьке територіальне відділення МАН

Кіровоградське територіальне відділення МАН

Дніпропетровське територіальне відділення МАН

Миколаївське територіальне відділення МАН

Запорізьке територіальне відділення МАН

Севастопольське територіальне відділення МАН

Севастопольське територіальне відділення МАН Київське територіальне відділення МАН Івано-Франківське територіальне відділення МАН