ГУРТОК ЯК ФОРМА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ
Шрамко О.О.,
аспірантка кафедри педагогіки
та методики початкової освіти
Глухівського національного
педагогічного університету
імені Олександра Довженка
ГУРТОК ЯК ФОРМА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ
У статті розглядається актуальність проблеми використання гурткової роботи як форми соціалізації учня. Подано інформацію про мету, принципи,особливості структури і роботи гуртка.
Ключові слова:краєзнавство, гурток, секція.
Виховання підростаючого покоління для кожної нації є найважливішим складником національної культури. Передача всіх культурно-історичних традицій батьків, дідів і прадідів завжди гарантувала вічність життя нації.
З огляду на це виникає необхідність пошуку нових підходів до визначення змісту виховання й освіти, до створення особистісно зорієнтованої моделі навчання дітей молодшого шкільного віку.
Народознавство ‑ ключ до пізнання національного духу, усвідомлення неповторності й самобутності кожного народу, його індивідуальних рис у загальній структурі людської цивілізації. Народознавство ‑ система знань про конкретнийнарод, особливості йогопобутуі трудової діяльності,національний характер,світогляд, історико-культурний досвід,родовід,спосіб життяівиховання, рідний край [1].
Аналіз дидактичної, психологічної і методичної літератури з проблемами зародження і становлення краєзнавства дозволяє стверджувати, що шкільне краєзнавство пройшло неоднозначний шлях свого розвитку.
В Україні на початку ХХ ст. наукові краєзнавчі дослідження проводили П. Тутковський, С. Рудницький, С. Шацький (запропонував програму вивчення мікросередовища з метою його педагогізації), М. Костриця (праці з методики організації краєзнавчих досліджень), М. Крачило (туристко-краєзнавчої роботи), В. Біленкін і В. Левін (праці з розвитку краєзнавчої культури). Науково-педагогічні проблеми шкільного краєзнавства розробили М. Баранський, І. Іванов, К. Строєв та ін. Б. Ковбас, Ю. Данилюк, В. Пірка, Ю. Штюрмер (сучасні вітчизняні педагоги) визначають, що краєзнавство у поєднанні з туризмом ‑ це організована під керівництвом учителя багатогранна навчально-освітня, пошуково-дослідницька та суспільно корисна діяльність школярів у процесі вивчення краю [2].
Важливого значення педагогічним основам краєзнавства у навчанні і вихованні школярів надавав В. Сухомлинський [3]. Він відкривав перед вихованцями всю красу рідної Батьківщини.
Важливою державною справою краєзнавство стає у сучасних умовах розбудови української держави, коли йому належать відповідальні функції із суто навчальними ‑ відродження духовності формування національної самосвідомості нашого народу.
Тому у процесі викладання рідної мови особливе місце треба відводити використанню краєзнавчого, а особливо лінгвокраєзнавчого матеріалу.
Краєзнавство – всебічне вивчення рідного краю, накопичення досвіду емоційно позитивного ставлення та активного дослідження певної території [2; 16]. Краєзнавство – один із ефективних засобів патріотичного і морального виховання. Значний досвід використання вчителями початкових класів регіонального матеріалу як засобу соціалізації учнів переконує в тому, що включення регіонального компонента в лінгвістичну освіту школярів не вимагає перегляду традиційного змісту навчання української мови. Він має гармонійно входити у процес вивчення фонетичного, лексичного, граматичного, орфографічного, орфоепічного матеріалів.
Однією з дієвих форм (роботи) вивчення і використання краєзнавчого матеріалу в навчально-виховному процесі є гурток. Саме гурток як форма позакласної роботи ‑ це найоптимальніший майданчик для розвитку внутрішніх сил дитини, джерело її особистісного самовираження і самовдосконалення.
Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ ст.), Закон України «Про позашкільну освіту» [4; 6] передбачає розвиток позашкільної освіти шляхом розгортання широкої мережі гуртків, клубів за інтересами, творчих об’єднань. Важливе місце у формуванні особистості дітей та підлітків посідає туризм і краєзнавство. У процесі активного пізнання історії рідного краю, витоків національної культури, знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків у юних туристів-краєзнавців виховується почуття чутливості, доброти, дбайливого ставлення та поваги до історії краю.
Різноманітна за формою позакласна робота дає учням можливість проявити свою ініціативність, лідерські якості, розширити кругозір, поглибити знання з краєзнавчого мовного матеріалу.
Участь учнів початкових класів у такій роботі забезпечує виховання соціокультурної компетентності особистості, яка усвідомлює свою приналежність до певного регіону, етносу, нації, здатної виявити, засвоїти, зберегти і передати знання попередніх поколінь.
Саме тому, метою статті є проаналізувати краєзнавчий гурток як засіб соціалізації дитини.
Туристсько-краєзнавча діяльність є найбільш оптимальними формами позакласної роботи для учнів початкових класів.
Туристсько-краєзнавча діяльність характеризується надзвичайною різноманітністю її організаційних форм. Найпоширеніші з них: гурток, секція, клуб, товариство.
Гурток‑ організація осіб, об’єднаних для спільної діяльності, спільних занять і т. ін. [5, 202]. «Гурток ‑ це об’єднання вихованців, учнів і слухачів відповідно до їх нахилів, здібностей, інтересів до конкретного виду діяльності з врахуванням їх віку, психофізичних особливостей, стану здоров’я» [6]. Гурток– це об’єднання учнів одного або різного віку, зацікавлених у додатковому отриманні знань з краєзнавства. Гурток є найбільш гнучкою формою роботи, яка стає осередком, відправною точкою цілої низки позакласних заходів.
Робота краєзнавчо-туристичних гуртків підпорядкована вимогам програм, які розроблені Міністерством освіти України.
Членами гуртка стають школярі, які цікавляться предметом. Для забезпечення наступності в роботі гуртка, цілеспрямованого розширення і поглиблення знань учнів, для розвитку у них практичних умінь і навичок слід добиватися стабільності складу гуртка.
Секція‑ це об’єднання вихованців, учнів і слухачів для проведення дослідницької, пошукової та експериментальної роботи з різних проблем науки, техніки, мистецтва, а також за спортивно-технічним, туристсько-краєзнавчим або іншим напрямом діяльності[6]. Секція ‑первинна форма шкільних краєзнавчо-туристичних учнівських об’єднань (гуртків, клубів, товариств), їх складова частина. Кількість членів кожної секції гуртка, як правило, не перевищує десяти. Це дає можливість ефективно керувати роботою кожного учня, зокрема і всією секцією в цілому.
Висока оцінка гурткової роботи невипадкова. Саме гурток дозволяє поєднувати і використовувати різноманітні форми позакласної роботи. Шкільний гурток базується на знаннях, отриманих на уроках. Він дає можливість організувати систематичні заняття за певною програмою і з постійним складом. Робота в гуртку перетворює учнів на активних помічників вчителя, як в проведенні позакласних заходів, так і уроків. Для виховання національно зорієнтованої мовної особистості, носія національних традицій доцільно в початковій школі створювати ономастичні (топонімічні) або фольклорні гуртки.
Мета створення гуртка підвищення інтересу до локальних регіональних особливостей мови, усної народної творчості, традицій культури; розширення та поглиблення знань учнів з фольклору рідного краю, пропаганда етнографічних знань серед школярів.
Робота гуртків здійснюється в двох напрямах:
1) теоретичному (стаціонарні форми): бесіди, лекції, доповіді, конференції, вікторини самостійна робота, уявні подорожі по країні, краєзнавчі олімпіади, шкільні краєзнавчі естафети, конкурси, виставки, вікторини, оформлення стінгазет, листування і обмін краєзнавчою літературою, видання результатів роботи та інші заходи, що проводяться на місці, в умовах школи, населеного пункту;
2) практичному (туристичні форми): екскурсії, походи, прогулянки, одноденні і багатоденні походи, подорожі на різних видах транспорту, експедиції.
Успіх роботи гуртка залежить від уміння, бажання, ініціативи і знань його керівника.
На думку українських учених-краєзнавців М. Костриці й В. Обозного, «учителі застосовують різноманітні форми краєзнавчо-туристичної роботи з учнями, пам’ятаючи, що краєзнавство не існує без туризму, а туризм – без краєзнавства. Адже тільки туризм надає шкільному краєзнавству дієвого творчого, суспільного характеру»[7].
Серед основних завдань роботи гуртка, формування соціальної активності учня, поглиблення інтересу до вивчення фольклору, розширення знань з регіонального краєзнавства.
В основу шкільного краєзнавства покладені наступні принципи:
− духовно-культурної спрямованості,який передбачає діяльність краєзнавців відповідно до завдань відродження духовності і національної свідомості, формування високої громадськості;
− науковості,який передбачає глибоке вивчення науково-методичної літератури, широких зв’язків із спеціалістами, консультування тощо;
− комплексності і систематичності,який передбачає організацію краєзнавчого виховання вивчення одночасно по різним напрямкам і впродовж певних проміжків часу;
− плановості і наступності,який передбачає розгортання краєзнавчо-туристської роботи на основі продуманої програми досліджень, складеної на певні відрізки часу. Наступність у краєзнавчій роботі досягаються встановленням зв’язку між різновіковими групами або об’єднаннями школярів і дорослих;
− зв’язку краєзнавчо-народознавчої роботи з навчально-виховними завданнями школи, який полягає у реалізації краєзнавчо-народознавчого принципу у навчанні і вихованні школярів;
− оптимального поєднання краєзнавчо-туристичної роботи із суспільно-корисною діяльністю,яке досягається на основі тісних контактів туристсько-краєзнавчих об’єднань з місцевими організаціями, науковими установами та іншими організаціями;
− поєднання дитячого самоуправління з педагогічним керівним краєзнавчо-народознавчою роботою.Самодіяльність учасників краєзнавчої роботи полягає у самостійному рішенні учнями під керівництвом педагогів всіх організаційних питань проведення пошукової роботи і оформлення матеріальних результатів досліджень;
− популяризації краєзнавчо-народознавчої діяльності,яка полягає у тому, що результати краєзнавчо-народознавчої роботи обов’язково повинні бути відповідним чином оформлені та представлені для широкої громадськості.
Основними методами роботи гуртка будуть: опрацювання наукової, науково-популярної літератури, довідкової літератури, спостереження, групове та самостійне здобуття інформації (пошук і запис зразків фольклорної творчості).
Під час гурткової роботи учні залучаються до поглибленого вивчення духової спадщини народу, займаються пошуково-дослідницькою роботою, розвивають самостійність й ініціативність, отримують практичні вміння та навички, вчаться систематизувати і паспортизувати зібраний матеріал.
Для успішного проведення такої роботи здійснюється підготовка учнів через бесіди, доповіді, створення і захист проектів, оформлення і виставку наукових публікацій для детальнішого ознайомлення, зустрічі з місцевими краєзнавцями, фольклористами, проведення тематичних вечорів, виховних заходів, родинно обрядових свят.
У роботі з організації краєзнавчого (фольклорного, ономастичного) гуртка необхідно виходити з того, що для досягнення мети, необхідно прикласти наступні зусилля:
1. Постійно розширювати науково-методичну базу викладання.
2. Стимулювати науково-пошукову, пізнавальну активність учнів;
3. Велику увагу приділяти якості добору та систематизації мовного краєзнавчого матеріалу;
4. Використовувати гурткову роботу для розвитку пізнавального інтересу в учнів та розширення їх знань із краєзнавства.
Постійно розвиваючи (підтримуючи) інтерес учнів до занять, необхідно не тільки різноманітити методи і прийоми роботи, поєднувати теоретичні і практичні заняття, але уміло їх чергувати: лекції змінювати екскурсією, переглядом діафільмів, прослуховування і обговорення доповідей, рефератів, походом або переглядом кінофільму, слайдів і тому подібне.
Цікавою формою роботи може бути складання словника свят, звичаїв, обрядів, тлумачення не зрозумілих слів із зразків народної творчості (колядок, щедрівок, прислів’їв, приказок і т. д.), словника зразків народної мови.
Залучення учнів початкових класів до краєзнавчо-пошукової роботи вносить у систему навчальної і виховної роботи доступність, конкретність, емоційне забарвлення, з’являються елементи допитливості, пошуку і забезпечує одержання учнями за допомогою учителя і різноманітних джерел відповідей на запитання, що виникають у процесі навчання і хвилюють школярів. Таким чином, шкільне краєзнавство є важливим засобом підвищення ефективності уроків української мови і позаурочних заходів, а головне, – воно сприяє тому, щоб реальний навчальний зміст з української мови сприяв формуванню в учнів соціальної компетентності.
Література:
1. Советский энциклопедический словарь / гл. ред. А. М. Прохоров. – 3-е изд. – М. : Сов. энциклопедия, 1985. – 1600 с., ил.
2. Пангелов Б. П. Организация и проведение туристско-краеведческих путешествий : учеб. пособие / Б. П. Пангелов. – К. : Академиздат, 2010. – 248 с.
3. Сухомлинский В. А. Проблемы воспитания всесторонне развитой личности / В. А. Сухомлинский / Избр. произв. : В 5-ти т. – К. : Рад. школа, 1979. – Т.1.
4. Государственная национальная программа «Образование»(«Украина XXI века»).
5. Большой толковый словарь современного украинского языка / сост. и главн. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ирпень: ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
6. Закон Украины «О внешкольном образовании» // Образование Украины .– 2000. ‑ № 31.
7. Кострица М. Ю. Школьная краеведческо-туристическая работа / М. Ю. Кострица, В. В. Обозный. – К. : Высшая школа, 1995. – 223 с.
